Хто господарюватиме на землі: фермер чи фермерське господарство? (моніторинг ЗМІ)

Павло КУЛИНИЧ, "Юридичний вісник України", №30, 27.07 - 2.08.2013 р.

Деякі пропозиції щодо вдосконалення проекту Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення"

20 липня 2013 р. на розгляд Верховної Ради України внесений довгоочікуваний законопроект - "Про обіг земель сільськогосподарського призначення". Саме з його прийняттям передбачається настання ще однієї довгоочікуваної події - скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель, який діє "безпросвітно" в Україні більше 10 років і встиг надокучити як тим, кого при допомозі мораторію хотіли захистити від стихії ринку - селян, так і тим, хто їм такий "захист" надав - представникам влади різних рівнів, кольорів та регіонів.

Законопроектом передбачається істотно звузити коло осіб, які можуть набувати сільськогосподарські землі у власність. Так, згідно з ст. 5 законопроекту, покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них можуть бути держава, територіальні громади, державний земельний банк та громадяни України. Отже, з числа суб’єктів приватного права лише громадяни України зможуть набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Юридичні особи приватного права, як бачимо, виключені з числа набувачів таких земель у власність.

Слід відмітити, що відповідно до Земельного кодексу України (ст. 22 та інші) земельні ділянки сільськогосподарського призначення поділяються на дві основні групи: ділянки, призначені для підсобного (некомерційного) користування громадян (землі для садівництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення особистого селянського господарства) та ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які включають землі, надані фермерським господарствам та іншим сільськогосподарським підприємствам для зайняття аграрним підприємництвом. Першу групу земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадяни України можуть набувати, маючи, як кажуть, лише український паспорт. Що стосується другої частини таких земель - земель, які надаються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то для набуття права на використання таких земель, крім українського паспорта, громадянину України слід мати ще й спеціальний правовий статус - статус суб’єкта підприємницької діяльності.

Такий статус громадянин України може отримати у двох правових формах: у формі суб’єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи (приватний підприємець) та у формі фермера. Що стосується набуття статусу приватного підприємця, то цей статус є мало затребуваним у сфері аграрного підприємництва. Справа в тому, що успішність ведення сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів і вважається видом діяльності, пов’язаним з природними (кліматичними) та іншими ризиками та, відповідно, з виникненням заборгованостей. У випадку їх непогашення суд для задоволення позовів кредиторів може звернути стягнення на все майно приватного підприємця, включаючи не лише землю та інші засоби виробництва, а й житловий будинок, легковий автомобіль тощо. Саме тому громадяни України "не горять" бажанням займатися аграрним підприємництвом у статусі приватного підприємця.

Більш привабливим для громадян України правовим статусом для зайняття підприємницькою діяльністю у сфері сільського господарства є статус фермера. Основним законодавчим актом, який регламентує діяльність громадян-фермерів, є Закон України "Про фермерське господарство". Згідно з цим Законом, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які, проте, обов’язково мають бути родичами або членами сім"ї.

Однак, обов’язковою передумовою створення фермерського господарства є отримання громадянином України у власність або користування земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. По суті, за законодавством України фермерське господарство є єдиним видом юридичних осіб, передумовою створення яких є отримання громадянином-засновником права на сільськогосподарську землю. Очевидно, саме на таку модель аграрного господарювання орієнтувалися розробники законопроекту, передбачаючи в ньому, що єдиним суб’єктом приватного права, який може набувати землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність, є громадяни України.

В чому ж полягає причина негативного ставлення розробників законопроекту до юридичних осіб як суб’єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення. Як випливає з пояснювальної записки до законопроекту, вона полягає у побоюванні, що набуті юридичними особами у власність сільськогосподарські земельні ділянки можуть перейти у фактичну власність іноземців (іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб) шляхом відчуження корпоративних прав.

Дійсно, випадки придбання іноземцями корпоративних прав українських юридичних осіб є непоодинокими, і така практика не суперечить законодавству України. Тому небезпека скупки іноземцями більшості українських сільгоспугідь є цілком реальною.

Однак, чинне законодавство України передбачає створення і функціонування й таких юридичних осіб, корпоративні права яких не можуть ні за яких обставин перейти до іноземців. До таких юридичних осіб відносяться фермерські господарства. Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону, фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України. Отже, обмеження кола засновників і членів фермерського господарства означає, що громадянин-фермер має право відчужити фермерське господарство виключно іншому громадянину України (громадянам України). Відповідно перехід корпоративних прав на фермерське господарство до іноземців вважатиметься грубим порушенням законодавства України. Саме тому фермерське господарство як особливий вид юридичних осіб не використовується у різних "фінансових пірамідах" та інших шахрайських схемах набуття земельних прав. Таким чином, включення фермерських господарств як юридичних осіб до числа осіб, які можуть набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, не створюватиме можливостей навіть для опосередкованого набуття таких земель у власність іноземцями.

То може, розробники законопроекту все таки не помилилися, виключивши фермерські господарства та інші юридичні особи з числа набувачів сільськогосподарських земель у власність? Щоб відповісти на це питання, необхідно проаналізувати юридичну модель фермерського господарювання. Слід, перш за все, пам’ятати, що законодавство про фермерське господарювання виділяє двох його основних суб’єктів: фермера як засновника (голову) фермерського господарства та фермерське господарство як створену ним юридичну особу. За законодавством України засновник фермерського господарства та фермерське господарство є різними, самостійними суб’єктами права, хоча між ними існує й тісний юридичний зв’язок. Отже, питання, винесене у заголовок цієї статті, не є риторичним, а має глибокий юридичний підтекст. Так, якщо ми бачимо фермера, який на тракторі готує власну ниву до посіву сільськогосподарських культур, то зазвичай так і говоримо: це господарює фермер. Але з юридичної точки зору таке твердження не є вірним. Тому що відповідно до закону господарює на землі не громадянин-фермер, а юридична особа - фермерське господарство, з яким громадянин-фермер перебуває членських (засновницьких) трудових відносинах.

На наш погляд, у чинну правову модель фермерського господарювання закладений істотний недолік, який можна охарактеризувати як "розрив" фермерського господарства як єдиного майнового комплексу між двома власниками. Так, право на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - основний засіб фермерського господарювання - належить громадянину-засновнику фермерського господарства, а інші засоби аграрного виробництва -виробничі споруди, сільськогосподарська техніка тощо - перебувають "на балансі" фермерського господарства як юридичної особи. Простіше кажучи, вони є власністю фермерського господарства. Тому після створення будь-яке фермерське господарство як юридична особа господарює на чужій землі - землі, яка належить, не фермерському господарству, а його засновнику. При цьому право на використання землі фермера виникає у створеного ним фермерського господарства не на підставі договору між цими особами, а в силу Закону "Про фермерське господарство". Натомість не лише засоби аграрного виробництва, а й доходи від його ведення є власністю фермерського господарства як юридичної особи.

Слід відмітити, що зазначений "розрив" фермерського господарства як єдиного майнового комплексу між двома власниками криє в собі низку небезпек юридичного характеру, які раніше, можливо, не проявляли себе через дію мораторію на відчуження сільськогосподарських земель. Так, наприклад, якщо законопроект набуде чинності закону без змін його положень, то може виникнути, наприклад, така ситуація. Фермерське господарство створене, успішно господарює, отримало чималий дохід, сконцентрований на рахунках фермерського господарства як юридичної особи і виявило намір збільшити площу використовуваних сільгоспугідь шляхом придбання у власність додаткової ділянки. Однак, придбати додаткову землю має право не фермерське господарство, а його засновник - громадянин України. А гроші на придбання землі є власністю фермерського господарства. Що має в такому випадку робити громадянин-фермер? Він має зняти гроші з рахунку фермерського господарства і придбати додаткову земельну ділянку знову ж на своє ім’я: адже за законопроектом тільки громадяни України можуть набувати сільськогосподарські землі у власність. Однак, при знятті відповідної суми коштів з рахунку фермерського господарства для оплати придбання землі громадянин створить для себе неприємне податкове зобов’язання: адже оплата за рахунок коштів фермерського господарства вартості землі громадянина дорівнюватиме отриманню цим громадянином оплати праці чи інших доходів, які згідно з Податковим кодексом України оподатковуються за ставкою 15, а то й 17 відсотків. Отже, вкладаючи чесно зароблені фермерським господарством гроші у придбання землі як засобу виробництва, громадянин має сплатити податок як податок з коштів, що використовуються на споживання.

На нашу думку, скоріш за все громадянин-фермер ніяких податків не платитиме. Він "всього-навсього" не вестиме повного обліку вирощеного урожаю та отримуватиме доходи готівкою, яка "не оприходуватиметься" фермерським господарством як юридичною особою. Отже чинна редакція законопроекту штовхає фермерів діяти в обхід закону.

І це не єдиний недолік,який випливає з законопроекту. Якщо його не змінити, то в перспективі у фермерів виникнуть проблеми із отриманням фермерським господарством кредитів під заставу землі, відчуженням фермерського господарства як єдиного майнового комплексу тощо.

На наш погляд, вихід з закріпленого у законопроекті "правового лабіринту" можна віднайти на основі наділення фермерських господарств як юридичних осіб статусом суб’єкта права власності на землі сільськогосподарського призначення та надання громадянам України, які є їх засновниками, права передавати такі землі до складеного капіталу фермерських господарств.

джерело: Юридичний вісник України(http://www.yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/)